Наше життя, мов Батьківська криниця,
Яку не можна випити до дна.
Ми не завжди шануєм як годиться,
Хоч добре знаєм, що вона одна.
Живем собі, але душевна спрага,
Ми йдем шукати чистої води.
Мов полум’я одвічна неповага,
Стирає до криниці всі сліди.
Із часом ту криницю забуваєм,
Її заносить брудом і сміттям.
Ми проживем і навіть не згадаєм,
Що саме їй завдячуєм життям!
Підвласне все нам – злети і падіння,
Та хочеться щасливого буття.
Ніколи не цурайсь свого коріння,
Шануй криницю власного життя!
Віталій Войтко
Комментариев нет:
Отправить комментарий